Святослав Ріхтер Цікаві факти з життя С. Ріхтера. 8ч.
Фактично, Нейгауз став Ріхтеру другим батьком. Святослав Ріхтер поїхав з Одеси в 1937 році, до батьків приїжджав тільки влітку. Останнє щасливе літо 1940 він провів в Житомирі у тітки Мері. Про те, що батько репресований, а мама поїхала до Німеччини, він дізнався від чужих людей в Москві. Це був страшний удар після тієї щасливої та повної любові життя з батьками. Маму Ріхтер обожнював, батько був втіленням інтелігентності та справжнього віденського шарму. Світ перевернувся для молодого музиканта. І якби не було Генріха Нейгауза, музики, друзів, він би не вистояв. Генріх Нейгауз став не просто педагогом і наставником, він замінив Ріхтеру батька і ввів його в коло справжньої духовної еліти, це була творча інтелігенція епохи Срібного століття (Б. Пастернак, Р. Фальк, А.І. Трояновска, А.Г. Габричевский, Ф.Г. Раневська, О.Л. Кніппер-Чехова і т.д.). Саме в роки війни Ріхтер сформувався як музикант, він дуже багато гастролював. Особливо тепло він згадував свої концерти в Тбілісі, там він грав 6-ту сонату Прокоф’єва, Равеля, Дебюссі. І в якийсь момент прийшло усвідомлення своєї творчої зрілості та самостійності. Нейгауз вірив в нього, любив його, завжди виділяв серед учнів, і був йому духовно близький. Ріхтер ніколи не був тільки піаністом: він малював, багато читав, любив театр і кіно, знав німецьку мову, постійно відчував «духовну спрагу». І, зрозуміло, відрізнявся феноменальною музичною ерудицією, як і його професор.
В 1940 році Нейгауз, даючи сольний концерт у Великому залі московської консерваторії (Ріхтер тоді ще навчався в його класі), все друге відділення віддав своєму учневі. У залі зібрався весь бомонд музичної Москви. Присутнім був і Сергій Прокоф’єв, оскільки була заявлена його 6-та фортепіанна соната. Ріхтер став її другим після автора виконавцем. До слова, до цього моменту Прокоф’єв з Ріхтером зустрічалися не раз, але композитор не запам’ятав молодого музиканта. Після концерту Прокоф’єв підійшов до сцени, потиснув Ріхтеру руку і сказав: «Ви впоралися з сонатою не гірше автора».
Святослав Ріхтер до останнього був вірний своєму педагогу Генріху Нейгаузу.
1940 рік. Ріхтер переживає важкі часи, його переслідують. У 1941 – заарештовують Генріха Нейгауза за те, що він як німець, вчасно не евакуювався. Нейгауз на той час був уже в похилому віці та арешт сильно підірвав його здоров’я. Після Луб’янки Генріха Нейгауза заслали в Свердловськ, де він якийсь час викладав в Уральській консерваторії. В Москву Нейгауз повернувся тільки в 1944 році. Ріхтеру багато разів пропонували закінчити консерваторію в іншого професора, але він постійно відмовлявся і чекав свого Вчителя. Тільки в червні 1946 року Ріхтер відбувся як піаніст, закінчивши консерваторію та отримавши диплом. Нейгауз подарував тоді Ріхтеру партитуру 8-ї симфонії Шостаковича, яку Ріхтер вважав геніальним твором, написавши: «Улюбленому Свєтіку в день закінчення консерваторії». До слова, в 1945 році Генріх Нейгауз розуміючи, що кар’єра піаніста неможлива без перемоги на конкурсі, буквально, вмовив Ріхтера взяти участь у Всесоюзному конкурсі молодих музикантів.
Піаніст напередодні конкурсу вирішив, що буде виконувати 8-ю сонату Прокоф’єва, яку він раніше не грав. На конкур Ріхтер запізнився на півтори години, причиною була безсонна ніч – Ріхтер працював над твором. Комісія чекала конкурсанта. В кінцевому результаті він розділив першу премію з Віктором Мержановим. Це був перший і останній конкурс в якому Святослав Ріхтер брав участь. І тільки одного разу він сам був в журі Першого конкурсу ім. П.І. Чайковського, виділивши там тільки Вена Клайберна.